ХМИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до хми́кати. — Хм! — хмикнула Солоха, і усмішка з лиця її спала (Мирний, І, 1954, 57); Він сердито хмикнув і навіть вдарив палицею об пісок під ногами (Смолич, Мир.., 1958, 317); — Що це за гроші́ — хмикнула вона, глянувши на шилінг, що сиротою лежав на Йоньчиній долоні (Тют., Вир, 1964, 454); —Здоров, малюк! — Віктор обернувся й зневажливо хмикнув: — Подумаєш, сам дорослий (Збан., Таємниця.., 1971, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 97.