ХМІЛЬНИ́К, а́, ч. Насадження хмелю (у 1 знач.); місце, де росте хміль. Полісся. Синьоокий край розквітлого льону і кучерявих хмільників, земля граніту, вугілля й титану (Літ. Укр., 4.VI 1968, 1); В початковий період розвитку хмелю — на хмільниках першого року росту і на дорослих хмільниках — для рослин необхідна порівняно невелика кількість азоту (Хлібороб Укр., 9, 1972, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 98.