ХО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до хова́ти1. Тільки тепер вона розуміє тую старанно ховану тугу, що часом все ж таки пробивалась в тих глибоких очах (Л. Укр., III, 1952, 591).
2. у знач. прикм. Те саме, що тає́мний. [Горпина Корніївна:] Так оце у вас крадене весілля, ховане вінчання! (Н.-Лев., II, 1956, 526).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 100.