ХОВРАШИ́НИЙ, а, е. Прикм. до ховра́х. Жорстокі суховії та завжди безхмарне небо з розпеченим сонцем безжально смажать ту степову пустелю, зорану ховрашиними норами та чорну повесні від запрілих кураїв… (Ле, Право.., 1957, 246); Мама визбирувала, де кращі квіти, а я приглядався до ховрашиних нірок (Збан., Мор. чайка, 1959, 124); // Такий, як у ховраха. Округле личко [панича].. вражало дрібними ховрашиними рисами (Гончар, Таврія.., 1957, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 103.