ХОДУ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Прикм. до ходу́лі 1.
2. перен. Позбавлений оригінальності, природності, бундючний і разом з тим банальний. Поганий той актор, який «пересолює і переперчує», який малює роль одною якою-небудь фарбою. Це неминуче призводить до штампу, до створення мертвої ходульної соціальної маски (З глибин душі, 1959, 58); Треба показувати [в літературі] не вигаданих, ходульних, якихось не схожих на тисячі людей ідеалістичних сухарів і не якусь пересічну величину сіренької людини, а великих «малих людей» з народу (Вітч., 8, 1958, 138); Єдина крапля правди про те, що пильщики стомлюються, коли пиляють, та ще важкими паралельними пилами, довела, що весь мій нарис був ходульним (Донч., VI, 1957, 632).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 111.