ХОЛОДІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до холоді́ти. Щоб не забути… щоб нічого не забути… ні тих ребер, що з останнім диханням то підіймають, то опускають рядно.., ані теплого запаху холодіючого тіла (Коцюб., І, 1955, 419); Кузьмін і сам незчувся, як його залили сльози, як у пориві глибокого й ніжного почуття рвучко схилився над комісаром, поцілував його холодіюче чоло, запалі щоки, безкровні вуста (Збан., Сеспель, 1961, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 116.