ХОПИ́ТИСЯ, плю́ся, пишся; мн. хо́пляться; док., діал.
1. за кого — що. Схопитися, ухопитися за кого-, що-небудь. Відома річ, кого огнем пече, тому скрізь вода мріється, а хто топиться, той і за зіллиночку [зілиночку] хопиться (Вовчок, VI, 1956, 267); Андрій хопився руками за голову і знов почав бігати по казні (Фр., 1, 1955, 295).
2. до чого. Поспішно, з завзяттям, запалом почати, кинутися що-небудь робити. Робітники.. відв’язали [Германа] від линви і хопилися натирати його водою, думаючи, що він умліває від задухи (Фр., VIII, 1952, 409); // також з інфін. Почати виявлятися в чому-небудь. Його увага була вже звернена на щось інше — на велетневі вуха! Ще перед хвилею їх майже не було видно, а тепер вони раптом хопилися рости (Фр., IV, 1950, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 124.