ХОРОВО́Д, у, ч. Досить поширений старовинний, перев. слов’янський масовий народний танець, учасники якого ходять по колу з піснями, виконуючи певні рухи, підпорядковані драматичній дії; танок. Хлопці заграли на гуслях, на сопілях [сопілках], ударили бубни, і знову молодь закружляла у хороводі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 522); До нашого часу в побуті народу збереглись хороводи, що відображають працю і дозвілля трудящих (Нар. тв. та етн., 4, 1964, 41); *Образно. Берізки вберуться в зелені плаття І підуть в гучнім хороводі по полю (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 200); Там, далеко, огнів хороводи засвітились в небеснім гаю (Сос., II, 1958, 15); *У порівн. Весь парк, гомінливий, тисячобарвний, ішов хороводом (Гончар, Земля.., 1947, 3); // збірн. Учасники такого або подібного танцю. Скрізь розцвіли новорічні ялинки. Круг них, золотистих, Струнких од природи, Кружляють веселих дітей хороводи (С. Ол., Вибр., 1959, 162).
Води́ти хорово́д див. водити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 127.