ХОРОШЕ́НЬКО, присл. Якнайкраще, якнайбільше, як слід. Наум дивиться — і сам собі не вірить, чи се він, чи не він? Розглядів хорошенько — аж зовсім він’ (Кв.-Осн., II, 1956, 66); Взяв [Вовк] Овечку, обідрав, Як знав, Та й заходився хорошенько М’ясце під дубом уминать (Гл., Вибр., 1951, 23); [Другий хор:] Ой, панове сватове, просимо вас, Прилетіла утінка в добрий час, Ви ж її не бийте, не лайте, Ви ж її хорошенько приймайте (Коч., П’єси, 1951, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 129.