ХОРОШУ́Н, а, ч., розм., рідко. Те саме, що кра́сень. — Вгляділа я в одного князя молодого сина. Молодий княженко був такий хорошун, що я полюбила його (Вас., II, 1959, 445); [Мати:] А ти хто такий! Думаєш, як багатий, то вже й розумний, і хороший? Та мій Марк вартий, може, десятьох таких хорошунів, як ти! (Мам., Тв., 1962, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 131.