ХОТІ́ННЯ, я, с. Бажання, прагнення чого-небудь, потяг до здійснення чогось. Аби голова добра й хотіння, а то всього досягти можна (Шиян, Магістраль, 1934, 73); — Візьми і організуй з бригадирів, трактористів гурток по вивченню агротехніки.— А як вони не захочуть? — От бачиш, усе впирається в хотіння (Мушк., Серце.., 1962, 133); Аж воно не все, що хочеться, швидко робиться від того хотіння (Мур., Бук. повість, 1959, 261); // заст. Воля, виявлення волі. Без господнього хотіння навіть мушка ся не згине (Фр., XI, 1952, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 132.