ХРАПЛИ́ВИЙ, а, е, діал.
1. Який хрипить, хропе. — О, якого газду маю, видите ступня! і він ще такий храпливий (Стеф., І, 1949, 212).
2. Хрипкий. Говорив Іван Хворостюк храпливим і слабим голосом (Март., Тв., 1954, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 137.