ХРИСТОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Людина благочестивої, побожної поведінки (перев. той, хто жертвує на церковні потреби).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 148.