Христо́с Ісу́с = Христо́с-Спаси́тель («христос» від давньоєвр. — «помазаник», по-грецькому — «месія»; тому у Старому (Ветхому) Завіті (Заповіті) йдеться лише про «помазаника» Еммануїла (у перекладі з давньоєвр. — «з нами Бог»; ім’я Ісуса Христа з’являється як наслідок пізнішого тлумачення й перекладу цього імені грецькою; обидва імені Месії вживає у поемі «Марія» Т. Шевченко — 1) Бог-Син, культ якого лежить в основі християнської релігії, яку він заснував; Син Божий і водночас Син Людський, непорочно зачатий і народжений від Пресвятої Діви Марії поблизу містечка Віфлеєм (Палестина) у вертепі (печері); став проповідувати своє вчення з 12-ма учнями-апостолами; проповіді тривали 3 роки; перебував 40 днів у пості, переборюючи різні спокуси; зраджений за 30 срібняків своїм учнем Іудою Іскаріотом; за наказом римського прокуратора Понтія Пілата був розіп’ятий на хресті (гора Голгофа поблизу Єрусалима); з роком народження Ісуса Христа пов’язується нове літочислення (так звана нова, або наша, ера); за Біблією, має знову прийти до людей: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі ангели з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї». Ісус Христос іде попереду, а я за Ісусом Христом позаду (М. Номис); За кого ж ти розпинався, Христе, Сине Божий? (Т. Шевченко); у сполученні: Христо́с воскре́с (воскре́се)! — слова, якими супроводжується христосування з кимось або вітання когось на Великдень; див. ще сла́ва3, славайсу́, христо́сування; 2) Христо́ві ове́чки див. вівця́4.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 625.