ХРОМАТИ́ЗМ, у, ч.
1. фіз. Властивість білого променя розкладатися на промені різних кольорів або властивість деяких речовин забарвлювати промінь, який крізь них проходить. Основні аберації рефрактора — хроматизм, сферична аберація і кома. Внаслідок того, що промені з різною довжиною хвилі (різних кольорів) переломляються лінзою по-різному, все випромінювання не збирається в одному фокусі (Наука.., 1, 1964, 44).
2. муз. Зміна діатонічного ступеня ладу на половину тону. Хроматизми — характерна риса стилю Лятошинського. Вони проникають у внутрішню структуру звукоряду, підсилюють емоційність, експресивність образів (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 54); З остаточним розколом [християнства] на східне і західне в XI ст. боролись дві системи культового співу — григоріанський діатонічний спів на Заході і православний спів Сходу, встановлений І. Дамаскіним, який допускав хроматизми (Нар. тв. та етн., 1, 1974, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 151.