ХРУ́ПАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. хру́пати і звуки, утворювані цією дією. І поволі-поволі із загальної тишини і одностайного хрупання стебел вирізується чудовий, срібний, зразу тихенький, мов несмілий, голосок (Фр., І, 1955, 61); Санчата з легким хрупанням різали полозками бурулькуватий сніг (Тют., Вир, 1964, 518).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 157.