ХРЬОП, виг., розм. Уживається як присудок за знач. хрьо́пати, хрьо́пнути. Я хрьоп дверима! та на двір, сіла на призьбі та й сиджу (Н.-Лев., II, 1956, 21); Як несамовита, вбігла [Кайдашиха] в Мотрину хату, вхопила з припічка здорову макітру та хрьоп нею об землю (Н.-Лев., II, 1956, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 162.