ХРЯ́ПАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. хря́пати і звуки, утворювані цією дією. Царенко почув сполоханий голос дружини, глухе хряпання дверей і ще якийсь гуркіт і сердиту лайку (Цюпа, Грози.., 1961, 171); Кидаюсь, не тямлячи себе, до дверей, але вони враз з хряпанням розчиняються і щось, немов лантух, хекаючи, падає на тротуар (Кол., На фронті.., 1959, 148); У перерві між розривами двох мін надійний, спокійний голос комісара почули всі. І одразу стало легше на серці, наче і не існувало хряпання мін (Собко, Шлях.., 1948, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 160.