ХТО́ЗНА, присудк. сл., розм. Невідомо, ніхто не знає. Коли позичав — знаю, а коли віддам — хтозна! (Укр.. присл.., 1963, 312); Люба Олесю! Вчора отримала ваші листи і переслала твого листа в Париж, бо наших ще нема досі, може, через тиждень приїдуть (а хтозна, може й пізніше) (Л. Укр., V, 1956, 154); Хтозна, скільки б ще так говорив Ковалів, якби його не перебив Бачура (Чаб., Тече вода.., 1961, 82); Барклай і сам розумів, що.. треба спинити Наполеона, бо інакше становище стане нестерпним і хтозна, чим все це закінчиться (Кочура, Зол. грамота, 1960, 114); Дуже спокушала думка постукати в вікно і попросити притулку. Але хтозна, чи добра душа зустріне втікачок (Хижняк, Тамара, 1959, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 165.