ХТО́ЗНА-ЗВІДКИ (з підсил. част. хтозна й звідки), присл., розм. Невідомо, з якого місця. Як от, хтозна-звідки, хмари узялись: Небо вдягнули у чорнії шати. На землю спустились дощиком й снігом (Коцюб., І, 1955, 429); — С-с-с,— знову засичав Марко і зіщулився від болю.— Прямо в гурт влучило. С-с-с… І хтозна-звідки вона й прилетіла… (Тют., Вир, 1964, 497); — Коли це — щось у хату. Прибився парубок хтозна й звідки (Ю. Янов., І, 1954, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 165.