ХТОСЬ, кого́сь, займ. неознач. Якась людина, істота. Хтось живе — наживеться, а хтось живе — нагорюється (Укр.. присл.., 1963, 37); — Увійди та одпочинь, дитино,— промовив хтось тихо й поважно (Вовчок, І, 1955, 10); Лист муляє в кишені. Треба через когось послати (Коцюб., І, 1955, 410); [К о с т ь:] Не бійтесь: знайдеться хтось, що й без мене проведе (Вас., III, 1960, 171); Я йду, іду — Зворушений Когось все жду — Співаючи (Тич., І, 1946, 30); В уяві стали очі карі, Вони зоріють і зовуть… Од них ясніє дивно путь, неначе струни на гітарі перебирає ніжний хтось… (Сос., І, 1957, 410); Кимсь наполохані, з-під даху злетіли кажани (Бойко, Ростіть.., 1959, 73).
Хтось із (з)...— один з багатьох (з кількох).— Та й глибиня [глибина] там яка! — сказав хтось з хлопців (Мирний, I, 1954, 249); Подзвонив комбат і передав Сагайді командування ротою, доки четвертий відділ пришле когось із резерву (Гончар, III, 1959, 123); Хтось і́нший див. і́нший.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 166.