ХУДЯ́К,
1. розм. род. а́. Квола, виснажена тварина; // Дуже худа людина.
2. род. у́, збірн. Дуже худі тварини. Нажене того худяку повен степ (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 171.