ХУДІ́БКА, и, ж.
1. Пестл. до худо́ба 1. Сіно вигнило,— нічим худібку прогодувати до весни (Фр., І, 1955, 131); Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Кобр., Вибр., 1954, 158); Він [ватаг] серцем чує, як з глибоких долин, де киплять ріки та рвуть береги, з тихих осель і царинок котиться вгору, на поклик весни, жива хвиля худібки, і під ногами її радо зітхає земля (Коцюб., II, 1955, 320); Добре сіно цього року! Буде чим годувати худібку (Чаб., Балкан. весна, 1960, 383).
2. діал. Зменш.-пестл. до худо́ба 3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 167.