ХУ́РКАННЯ, я, с. Дія за знач. ху́ркати і звуки, утворювані цією дією. Якась надзвичайна тиша, несподівані хуркання тетеруків.. наганяли на хлопців незрозуміле моторошне почуття (Багмут, Щасл. день.., 1959, 211); Земля, де впав снаряд, полетіла догори, а навкруги розлетілися з хурканням, як перепели, гострі скалки (Панч, II, 1956, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 173.