ХУ́СТОЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до ху́стка 1. [Павло:] Глянув на неї і ніби уперше побачив! На голові біленька хусточка з габою, сама чорнява (Кроп., II, 1958, 352); І ти, у хусточці квітчатій, така, як я тебе зберіг в моїй уяві (Гонч., Вибр., 1959, 86); І хусточку розв’язує [Уляна] барвисту.. —Оце тобі принесла попоїсти, Це калачі, це яблука,— бери (Мал., Книга.., 1954, 80); Хусточко ж моя шовковая! Чи на те ж я заробляла, Щоб нелюбу та й немилому Та її я начіпляла? (Пісні та романси.., II, 1956, 16); — Як ми з тобою побралися: не було в нас ні кола ні двора, як там кажуть: без чарки горілки і без жодної хусточки відбули весілля своє (Кв.-Осн., II, 1956, 237); *Образно. І пішли за небокраї вітер, косарі… В травах тихо догорає хусточка зорі… (Сос., Близька далина, 1960, 85).
2. Те саме, що ху́стка 2. Зосталася Маруся сама.. Слізоньки з очиць так і капотять! От обтерла їх хусточкою, закрилася рученькою та й дума: «Ох, лихо мені тяжке!» (Кв.-Осн., II, 1956, 35); А він витяг з кишені хусточку, розв’язує та й подає мені добре намисто; аж п’ять разків! (Н.-Лев., III, 1956, 273); Лікар знімає пенсне і обережно протирає скло хусточкою (Донч., II, 1956, 78).
Носова́ ху́сточка див. носови́й; Ху́сточка до (для) но́са, розм.— те саме, що Носова́ ху́сточка (див. носови́й). — Ящички мої бачили?.. — Що в них? — Ольга холодно усміхнулася.— А ви не догадуєтесь? Там хусточки для носа. Витирати сльози (Мик., II, 1957, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 176.