ХУ-ХУ́, виг. Підсил. до ху. — Ху-ху!..— сказав Семен, здіймаючи шапку та втираючи впрілого лоба. Його гірше змордували «дурні думки», ніж орання (Коцюб., І, 1955, 111); — Ху-ху! — оддувається той. Худий сам, блідий…— Вигружали залізо сьогодні,— почав до того без сорочки.— Ще й тобі буде на завтра. Здорове пруття… (Тесл., З книги життя, 1949, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 179.