ЦАБА́НИ́ТИ, ба́ню́, ба́ни́ш, недок., перех. і без додатка, діал.
1. Зневажливими, грубими слонами докоряти кому-небудь; лаяти, клясти. Хлопи не вважали на святість місця, але цабанили о. Квінтіліану також порядним запасом свойого лексикона (Фр., VIII, 1952, 36); Крик, гармидер і шум. Польові цабанять, В батька-матір кленуть, стадо хочуть загнать (Фр., XI, 1952, 167).
2. Просити надто багато за щось (про ціну). Бойка на ярмарку не ошукаєш, ціну він цабанить, як за рідкого батька (Фр., III, 1950, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 179.