ЦВЯ́ШОК, шка, ч. Зменш. до цвях. Стара бігала лаятись до молодих, а зять взяв молотка й цвяшків і забив двері в тещину кімнату, щоб теща до їх не ходила сливинь [сливень] щодня змагатись та лаятись (Н.-Лев., III, 1956, 200); Зайшовши у кабінет, Оксен за своєю десятилітньою звичкою зняв шапку, повісив на цвяшок і, пригладивши рукою чорне, закучерявлене спереду волосся, сів за стіл (Тют., Вир, 1964, 329); *Образно. Що за цвяшок шпигає зсередини Василя, спонукає кожному сказати щось прикре, єхидне? (Мушк., Серце.., 1962, 47); *У порівн. [Бичок:] Засіла мені Олена в голову, мов цвяшок! (Кроп., І, 1958, 455); Збита шибка стриміла йому [панотцеві] цвяшком у мозку. Хто її збив? (Март., Тв., 1954, 247); Над нами вгорі показалося небо, на йому між зорями купкою срібних цвяшків високо вибралася.. Квочка (Вас., І, 1959, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 190.