ЦВІЛЬ, і, ж. Те саме, що плі́сень. Дорожила вона тими пасками, доки вони зеленню не взялися — аж позросталися од цвілі (Стельмах, II, 1962, 326); Чорні стіни невеликої кімнатки були аж слизькі від цвілі (Коцюб., І, 1955, 39); Напусти в канаву воду, Всю з прозорих, ясних хвиль, Та не дай ізвідти ходу — Розведеться цвіль і гниль (Крим., Вибр., 1965, 127); — Почекайте! ось я зараз принесу вам.. ковбасу на вечерю, бо коли б часом не обросла цвіллю за ніч (Н.-Лев., І, 1956, 579): З м’яких сирів у нас виготовляють і рокфор, який дозріває за допомогою спеціальних видів цвілі (Укр. страви, 1957, 73); * Образно. І в душі і в серцях наших пусто, Сном та цвіллю зусюди несе (Граб., І, 1959, 534); На душу впала цвіль (Фр., XI, 1952, 49).
&́9671; Се́рце цві́ллю обросло́ (оброста́є, поросло́, пороста́є і т. ін.) див. се́рце.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 185.