ЦВІРКУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до цвірку́н. В кімнатці було душно і жарко. Цвіркунець невгамовно торохтів свій єдиний мотив, яким його обдарувала природа (Коп., Земля.., 1957, 94); — Цвіркунець, цвіркунець, на тобі буханець! — сказала дівчина (Ю. Янов., Мир, 1956, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 187.