ЦВІРКУНІ́В, но́ва, но́ве. Прикм. до цвірку́н; належний цвіркунові. Знову теркотання, знову забої цвіркунові (Мирний, І, 1954, 270); Достеменна ознака добра — та нескладна цвіркунова пісня. Але давно вже не співав цвіркун у дідовій хаті (Рибак, Помилка.., 1956, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 187.