ЦИГАНЧА́, а́ти, с. Циганська дитина. В хаті стояла невимовна задуха. У злиденній берлозі тулилися до матері двоє переляканих циганчат із знедоленими обличчями (Галан, Гори,., 1956, 30); Галасливими зграями носяться по майдану замурзані циганчата (Чаб., Балкан. весна, 1960, 335); *У порівн. Олекса Безик виходить з свого подвір’я, за ним по болоті скаче дітвора, як циганчата (Коцюб., II, 1955, 54); Пухленьке, смугляве, як циганча, воно [дівча] зробило кумедний реверанс і подерлося верхи на коротковухого Джека (Ле, Міжгір’я, 1953, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 210.