ЦИ́ГАНІВ, нова, нове. Прикм. до ци́ган; належний циганові. Замфір скочив на землю й почав розв’язувати фіртку. У ту ж мить від тину відділилася чорна постать циганова й заступила йому дорогу (Коцюб., І, 1955, 211); Це був час, коли, як говорили жартома, «між хлібами циганів батько з голоду вмер» — тобто пора, коли торішнього хліба вже немає, а цьогорічного ще не було (Козл., Сонце.., 1957, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 209.