ЦИКЛО́Н, ч.
1. род. у, метеор. Вихровий рух атмосфери із зменшенням тиску повітря від периферії до центра вихору, який супроводжується великою хмарністю та опадами; протилежне антициклон. Циклони особливо часто виникають над північною половиною Атлантичного океану і звідти приходять в європейську частину СРСР (Фіз. геогр., 7, 1957, 37); Стара Дорошенчиха, що уважніше за всіх у радгоспі слухала передачі радіо, що тривожніше за всіх синоптиків переживала звістки про пересування циклонів та ураганів, першою почула і про ці океанські випроби (Гончар, Тронка, 1963, 195).
2. род. у, розм. Сильна буря, ураган. Добре, що тебе не застав на морі циклон оцей, а то я й не знаю, що б се було (Л. Укр., V, 1956, 219); *Образно. Втепляючи очі в циклони пожеж, Напівнепритомний стояв [Залізний] (Еллан, І, 1958, 73); *У порівн. Не зупиняючись, немов циклон, Повз станцію з вугіллям ешелон Прогуркотів — і зник за семафором (Перв., II, 1958, 223).
3. род. а, техн. Апарат для очищення повітря (газу) від завислих у ньому твердих частинок (пилу), дія якого грунтується на використанні відцентрової сили. Дим з топок потрапляє до спеціальних металевих циклонів, де внаслідок завихрення осідають частки золи і сажі (Веч. Київ, 14.XII 1966, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 212.