ЦИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до ци́кати. — Лізьмо,— скомандував Матрос. Черв’як легенько цикнув (Мик., Повісті.., 1956, 103); Брязнули рушниці, цикнули патрони. Громада затихла (Гр., II, 1963, 155); — Цс…— цикнула жінка на нього,— там Доря (Коцюб., II, 1955, 367); На прив’язі кинувся пес, гавкнув вороже, але тут же й умовк. Хтось з господарів цикнув на нього (Вільде, Опов., 1954, 14); — То справа не твого розуму,— цикнув Антон, розмахуючи руками (Чорн., Потік.., 1956, 18).
&́9671; Ци́кнути крізь (че́рез) зу́би — сплюнути крізь зуби.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 213.