ЦИНКО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до цинкува́ти.
2. у знач. прикм. Покритий цинком; оцинкований. Всі теслі й столяри з села та околиці будували зайдам-легіонерам чепурні хати під цинкованою бляхою (Козл., Ю. Крук, 1957, 441); Воскресла ферма гомінка, видзвонює сріблом: заграли струни молока цинкованим відром (Гонч., Вибр., 1959, 343).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 216.