ЦИ́РКУЛЬ, я. ч. Інструмент, що складається з двох ніжок, з’єднаних на одному кінці шарніром для розхиляння їх на потрібну відстань; застосовується для викреслювання кіл і вимірювання довжини ліній. Ще старогрецькі математики із школи Евкліда знали фігури, які можна побудувати за допомогою циркуля та лінійки (Знання.., 4, 1966, 22); Всі ткачі по черзі дають роботу на розгляд.. Конторщик розглядає з лупою і циркулем (Л. Укр., IV, 1954, 210); На карті було накреслено циркулем три відповідних концентричних кола (Трубл., Шхуна.., 1940, 142); // у знач. присл., розм. Нагадуючи формою такий інструмент. — Та це ж не кінь, а «Лев»…— І де той «лев» — у нього задні ноги циркулем, з ока тече якась слизота, і ребра в його поверх шкури вже стирчать (Вишня, I,1956, 54);//Землемірний інструмент подібної форми. Віддалі вимірюють різними способами: рулеткою, мірною стрічкою, землемірним циркулем (Фіз. геогр., 5, 1956, 14); Семен стояв із великим дерев’яним циркулем, що мав рівно два метри міри (Ю. Янов., Мир, 1956, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 218.