ЦМО́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. цмо́кати і звуки, утворювані цією дією. Не доходячи до лісу, почули вони жалібний скрип полозків об мерзлу дорогу, важку ступню кінську і цмокання людського голосу (Мирний, II, 1954, 125); Хлопець несказанно радів, коли чув тихе цмокання соски в роті теляти (Донч., VI, 1957, 144); Василько прислухався до цмокання уст під час їжі, бажаючи по тому впізнати когось із своїх (Турч., Зорі.., 1950, 252); Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння, щоб їх перестали тривожити незвичні шуми струмуючого повітря, дотики металу, запахи гуми, цмокання клапанів, дзюркіт молока по рурках (Вол., Місячне срібло, 1961, 264); Кулі з соковитим цмоканням впилися у вогку землю десь зовсім близько від розпластаного долі Дмитра (Коз., Гарячі руки, 1960, 53); Онися цмокнула його в щоку. Мати, почувши цмокання, сіпнула дверима й вскочила в хату (Н.-Лев., III, 1956, 67); Любов Прохорівна пішла просто до дочки. Євген Вікторович почув спочатку якісь викрики, а потім смачні цмокання (Ле, Міжгір’я, 1953, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 241.