ЦМУ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех. і без додатка, розм. З насолодою пити, смоктати. А чорниця п’є — не нап’ється.— Вона, мабуть, вже цілісіньке відерце вицмулила,— кажу,— та все цмулить (Вовчок, VI, 1956, 326); Як же внесли з комори горілки, Кирило Тур, замість щоб шановати [шанувати] гостя, узяв боклагу да й почав цмулити з неї, як воду (П. Куліш, Вибр., 1969, 151); Хлопці мовчки цмулили калганівку, смалили сигарети (Мушк., День.., 1967, 40); // Курити, смоктати (люльку, цигарку).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 242.