ЦНОТЛИ́ВО. Присл. до цнотли́вий. Чудесна суконька! Отут, на грудях, геть-чисто закрито, глухо, до самої шиї, а спина — гола. Привабливо й цнотливо (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 7); Залізняк обійшов машину. Ця перевірка здалася йому зайвою. Сам цнотливо чесний і вимогливий до себе, він був переконаний у чесності своїх товаришів (Собко, Звич. життя, 1957, 98); // Те саме, що сором’язли́во. Перед ним цього пам’ятного дня стояв Швейк, зовсім голий, цнотливо покриваючи свою голизну милицями, на які він спирався (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 61); Вискочивши на берег і побачивши у ставку голих людей, дівчина від здивування розгубилась і цнотливо опустила очі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 242.