ЦОКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. цокоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Працювали вдень і вночі. Далеко понад Дніпром чути було людські голоси, цокотіння сокир, сухі удари тесел (Скл., Святослав, 1959, 310); Дослухаючись до цокотіння кулеметів і вибухів бомб на Печорську, на вулицях біля звичайних колодязів стояли довгі черги за водою (Довж., І, 1958, 54); Берестовець звернув у провулочок. Цокотіння копит не стало чути (Перв., Опов., 1970, 144); Цокає годинник у кишені.. Павло слухав те цокотіння і поволі заснув (Кучер, Голод, 1961, 313); Перекривлене, посиніле обличчя Біди, який з неймовірними зусиллями стримував цокотіння зубів, викликало б і вибух сміху і співчуття (Трубл., І, 1955, 49); Ніжне Оленине цокотіння трохи розважило Горпину (Тулуб, Людолови, І, 1957, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 245.