ЦУ́КОР, кру, ч.
1. Продукт харчування, солодка на смак біла кристалічна речовина, що виготовляється з цукрових буряків, цукрової тростини та ін. Дарка ж приходила додому з порожніми руками, хіба що грудочку цукру Прісьці принесе (Л. Укр., III, 1952, 640); Жовтавий цукор розсипався в склянці І осідав, мов паморозь, на дні (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 80); Отут, біля грабини, і залишилася неширока мережка дивовижно буйних кленів. Колись кріпаки Стадницького з їхнього соку добували собі кленовий цукор (Стельмах, Хліб.., 1959, 77); *У порівн. Бортрадист широко посміхається, показуючи зуби, білі, як цукор (Перв., Дикий мед. 1963, 4).
&́9671; Цу́кром не году́й — те саме, що Хлі́бом (ме́дом) не году́й (див. годува́ти).
2. перев. мн. цукри́, ів, спец. Назва ряду органічних сполук перев. з групи вуглеводів. В місцях відкладання, залежно від виду рослин, у тій чи іншій кількості утворюються крохмаль, інсулін та інші форми, які називаються складними цукрами (Добрива.., 1956, 13).
Солодо́вий цу́кор див. солодо́вий; Фрукто́вий цу́кор див. фрукто́вий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 246.