ЦЮ́КАТИ, аю, аєш, недок., чим і без додатка.
1. перех. і неперех. Ударяти, стукати чим-небудь по чомусь. Василь сідає, а Мирон починає рахувати, цюкаючи за кождим разом бучком о землю: один, два, три, чотири… (Фр., І, 1955, 231); — Не поспішайте,— спокійно зауважив Богдан, цюкаючи молотком по долоті і працюючи біля колоди (Ю. Янов., II, 1958, 154); Батько сердиться за невірний спів на всіх, але чужу дитину покарати незручно. Найчастіше його камертон цюкає по ніжних лобиках Тереська і двох сестричок (Мас., Роман.., 1970, 38); Юрко замислено покусував верхню губу, цюкав молотком по каменю (Мушк., День.., 1967, 93); // Постукувати злегка, помалу, виконуючи якусь роботу. Я підходжу, здоровкаюсь до циганчуків, що де-не-де там цюкають біля неї аби-аби: вона-бо зовсім готова.— Іх, і качеля ж, татку мій,— приказує один циганчук (Мик., Повісті.., 1956, 15); — Хліб не молочений? — А хто ж його змолотить? — Цюкаємо по півкопи (Іщук, Вербівчани, 1961, 96); // перев. із сл. сокира. Рубати, тесати (звичайно не докладаючи великих зусиль). Сидить там пасічник з білою бородою, ..цюкає сокирою (Н.-Лев., І, 1956, 154); Мерзла земля аж дзвеніла, коли дівчина, не здолавши її лопатою, цюкала сокирою (Коз., Листи.., 1967, 83); Чекаючи кожну хвилину посланця з правління, сів [Макар] цюкати дрова (Панч, II, 1956, 112); Василь не розумів, що таке «ренегати», але ж очевидно, що вже щось не чесне. Кілька днів він з такою злістю цюкав сокирою, мов по лютому ворогу (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 32); // розм. Уміти працювати сокирою (не дуже вправно). [Митрохван:] Дорогою почав [панок] мене розпитувать, та як довідався, що я й сокирою трохи цюкаю, так і каже: наймись до мене за хазяїна до плугів (Кроп., II, 1958, 143); // Сапувати (перев. не на повну силу). — Вони, правда, нездужають, а сапачкою цюкать можуть (Горд., Чужу ниву.., 1940, 180); В своєму городі Василина Римар сапкою цюкає зачерствілу землю (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 260); Присоромлена сміхом подруг, Ксеня враз намурмосилась і з перебільшеним старанням почала цюкати сапою (Добр., Тече річка.., 1961, 92); // Бити дзьобом; довбати. Миколка, якось і зараз, годував голубів. Вони весело кружляли навколо нього, бадьоро цюкали носиками в землю (Збан., Мор. чайка, 1959, 242); *Образно. Голос Тугаєвича вже не кружляв легкою пташиною над кудлатими головами, а починав дятлом цюкати по головах (Стельмах, Хліб.., 1959, 378).
2. неперех. Ударяючись об що-небудь, видавати стук. Чуємо вже — сокира цюкає і голос вітер до нас зносить — пісні хтось співає (Вовчок, І, 1955, 203); На згарищах цюкають сокири й співають пили (Перв., Невигадане життя, 1958, 282); І сокири цюкають якось не як звичайно — дзвенять (Головко, І, 1957, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 253.