ЦІВІ́КАТИ, ає, недок., розм. Видавати звуки «ців-ців» (про горобців та деяких інших птахів). Синички в цей час стрибали собі, цівікали, а потім сіли спочивати на вершечку яблуньки (Ів., Ліс. казки, 1954, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 223.