ЦІПОВ’Я́З, а, ч., заст.
1. Той, хто робить ціпи.
2. перен. Селянин. — Цей, Романко, в мене хитрий, хоч кого обдурить!.. І грамоту добре знає, письменний.. Ну, а молодший, Семен — той отак: за плугом ходити, сіно косити, ціпом махати… Сказано — ціпов’яз!.. (Коцюб., І, 1955, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 240.