ЧА́РОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ча́рка 2. Дригожила налив чарочки і розмашисто, з задоволеним виглядом погладив борідку.— Ну ж, вип’ємо за наше здоров’я, щоб краще жилося! (Коцюба, Нові береги, 1959, 269); Мати тремтячими руками розставляла олов’яні чарочки (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 48); Випили [Власов і Галина] по чарочці (Мирний, IV, 1955, 145); Який час Семен їв, як звичайно, мовчки, але похмільна чарочка дражнила язика до розмови (Л. Укр., III, 1952, 668); Часом хатнє виховання нерозважно поєднують з чарочкою.— На, синок, хильни (Ковінька, Кутя.., 1960, 51); — Ого, баба Вівдя.. ще чарки не пропустить. Як у тій пісні співається: до роботи рука дрижить, а чарочку добре держить (Збан., Переджнив’я, 1960, 417).
&́9671; Зазира́ти в ча́рочку див. зазира́ти; Полюбля́ти ча́рочку — любити випити. [Олександра Олексіївна:] Гість наш полюбляє чарочку (Баш, П’єси, 1958, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 273.