ЧАРУВА́ННЯ, я, с.
1. заст. Дія за знач. чарува́ти 1. Тітка запалює на припічку трусок, ставить на нього пательню і розбиває крашанки, принесені за чарування чи зілля (Стельмах, І, 1962, 139).
2. заст. Чари (у 1, 2 знач.). Після свого благання Зося, пригнувшись, починає навхрест поливати варивом дорогу. Струмочки чарування лопотять на протертих коліях, шелестять у кучерявому спориші, щоб чи голою дорогою, чи по зеленому зіллі прийшло її кохання (Стельмах, І, 1962, 541).
3. перен. Те саме, що ча́ри 3. Загасне світле чарування, Насунуть сірі, темні дні… Та не забудьмо почування, Що нас єднало до борні! (Граб., I, 1959, 65); [Очерет:] Китайський флакон… Яка мудра таємниця, яке дивне чарування сховане під цим золотим узором (Коч., II, 1956, 474); Костомаров любив музику і пісні по-своєму, і Аліна набула раптом в його очах ні з чим не зрівнянного чарування (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 390).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 273.