ЧА́ХКАТИ, аю, аєш, недок. і. тільки 3 ос. З шумом випускаючи пари, гази, повітря і т. ін., утворювати уривчасті, короткі, ритмічні звуки (про машини, механізми і т. ін.). Біліли рейки, і попереду розмірено чахкав паровоз (Коз., Блискавка, 1962, 177); Із скелі над ним чахкали малі міномети, і він почав туди гукати, махаючи білою хусткою радянським, як він думав, бійцям (Гончар, III, 1959, 109); Десь недалеко чахкав мотор автомобіля (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 681); // Утворювати глухий дзвін з шерехом, специфічні відзвуки від тертя по якій-небудь поверхні і т. ін. (про пилки, рубанки тощо). Біля тартака метушились люди, швидко, із довгим висвистом чахкали пилки, снували підводи (Десняк, II, 1955, 331).
2. розм. Видавати шум, характерні звуки, ступаючи по багнистих місцях; чавкати. Ясногорська, важко чахкаючи в хлипкій драговині, пішла (Гончар, III, 1959, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 284.