ЧВАНЬ, і, ж., розм. Те саме, що чва́нство. На що сяя чвань поросяча! (Номис, 1864, № 2533); *Образно. А тії Квіти, шовком вбрані, Попадали, неначе п’яні — Пропала чвань! Тепер — куди не глянь — Скрізь по двору їх вітер носить (Гл., Вибр., 1951, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 287.