ЧВАНЬКУВА́ТО, розм. Присл. до чванькува́тий. Заклавши по два пальці за блакитні шлейки й задерши чванькувато догори голову, Йон звернувся до одного з парубків (Коцюб., І, 1955, 234); Батий, підібгавши під себе ноги, сидів на троні.. На чванькувато піднятій голові золотом горів зроблений китайцями шолом (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 541).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 287.